Вже 11 років Україна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні.

19 липня 2024 року війна обірвала життя нашого колеги - Олександра Віталійовича Лободи. Він загинув у боях за Торецьк.

Ціною свого життя він здійснив найбільший подвиг справжнього чоловіка - віддав своє життя за цілісність і незалежність України.

Олександр Віталійович розпочав свою роботу в організаційному відділі ДУ «Центральна фітосанітарна лабораторія» у 2017 році. Він був не просто відповідальним і сумлінним працівником, а й щирою та доброю людиною. За роки роботи він здобув повагу колективу, залишив по собі добру згадку і теплі спогади. 

Він любив саджати квіти та дерева, напевно, вони його теж любили, бо кожна рослина, посаджена його руками, швидко приживалася та радувала всіх нас. Молоді яблуні, які посадив Олександр Віталійович на території лабораторії, минулого року вперше дали врожай. Це ще одна тепла згадка про Олександра.

Спи спокійно, Солдате.

Добра, світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг

назавжди залишаться в наших серцях.

Вічна пам’ять захиснику України!

Ніколи не забудемо…

Герої не вмирають! Героям слава!

20250716 151017

Укожної людини є багато ознак, які роблять її неповторною – колір волосся, колір очей, зріст, професія, національність тощо. Інвалідність – це лише одна з ознак людини. Тому говорячи про людину з такою ознакою коректно вживати термін «людина (особа) з інвалідністю», дотримуючись принципу - на першому місці завжди людина, а вже потім її ознака, якщо це необхідно з якихось причин вказати.

Ще існує термін «обмежені можливості», проте варто пам’ятати, що обмежені можливості у всіх людей – ми не можемо бігти зі швидкістю автомобіля, стрибати як кішка, літати як птах, навіть читати і рахувати вміють не всі. Тому обмежені можливості має кожна людина – з інвалідністю чи без.

«Особливі потреби» має теж кожна людина. Комусь двері занизькі, комусь їжі замало на загальному обіді, хтось може спати тільки у повній тиші… Це не має ніякого відношення до інвалідності. А наявність пандусу— це давно вже не особливі потреби, а базова інфраструктурна потреба для всіх людей, адже ним користуються не тільки люди з інвалідністю, а й батьки з дитячими візочками, пасажири з валізами на колесах тощо.

Ще є термін «неповносправність», який використовується в судових рішеннях, що також є неприпустимим і цей термін не є юридично визнаним в Україні. Крім того, більшість людей з інвалідністю не є неповносправними, вони такі ж, як і решта людей, і так само можуть працювати, навчатись, народжувати та виховувати дітей.

Безбар'єрність4

Коли ми говоримо про безбар’єрність – це перш за про повагу і гідність до кожної людини, про рівний доступ до всіх можливостей в незалежності від статі, віку, фізичного та емоційного здоров’я, раси тощо.

В цьому розрізі варто поговорити про маломобільні групи — людей, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, комунікації або одержанні якихось послуг. Це люди, які відчувають складнощі під час самостійного пересування через незручне й недоступне середовище, а саме:

люди з якимись фізичними, в тому числі тимчасовими, порушеннями (зору, слуху, опорно-рухового апарату тощо);
люди старшого віку;
вагітні жінки;
діти до 7 років з батьками або особами, що їх супроводжують;
люди зі значно більшою або меншою за середню масою тіла, значно вищі або нижчі за середній зріст.
Представники маломобільних груп населення часто відчувають складнощі через неналежну організацію громадського простору навколо. Саме тому цей простір має бути організований таким чином, щоб будь-яка людина відчувала: для неї створені комфортні умови. Наша спільна задача – врахувати потреби всіх груп населення для загального користування всіма суспільними благами.

Безбар'єрність3