Укожної людини є багато ознак, які роблять її неповторною – колір волосся, колір очей, зріст, професія, національність тощо. Інвалідність – це лише одна з ознак людини. Тому говорячи про людину з такою ознакою коректно вживати термін «людина (особа) з інвалідністю», дотримуючись принципу - на першому місці завжди людина, а вже потім її ознака, якщо це необхідно з якихось причин вказати.

Ще існує термін «обмежені можливості», проте варто пам’ятати, що обмежені можливості у всіх людей – ми не можемо бігти зі швидкістю автомобіля, стрибати як кішка, літати як птах, навіть читати і рахувати вміють не всі. Тому обмежені можливості має кожна людина – з інвалідністю чи без.

«Особливі потреби» має теж кожна людина. Комусь двері занизькі, комусь їжі замало на загальному обіді, хтось може спати тільки у повній тиші… Це не має ніякого відношення до інвалідності. А наявність пандусу— це давно вже не особливі потреби, а базова інфраструктурна потреба для всіх людей, адже ним користуються не тільки люди з інвалідністю, а й батьки з дитячими візочками, пасажири з валізами на колесах тощо.

Ще є термін «неповносправність», який використовується в судових рішеннях, що також є неприпустимим і цей термін не є юридично визнаним в Україні. Крім того, більшість людей з інвалідністю не є неповносправними, вони такі ж, як і решта людей, і так само можуть працювати, навчатись, народжувати та виховувати дітей.

Коли ми говоримо про безбар’єрність – це перш за про повагу і гідність до кожної людини, про рівний доступ до всіх можливостей в незалежності від статі, віку, фізичного та емоційного здоров’я, раси тощо.

В цьому розрізі варто поговорити про маломобільні групи — людей, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, комунікації або одержанні якихось послуг. Це люди, які відчувають складнощі під час самостійного пересування через незручне й недоступне середовище, а саме:

люди з якимись фізичними, в тому числі тимчасовими, порушеннями (зору, слуху, опорно-рухового апарату тощо);
люди старшого віку;
вагітні жінки;
діти до 7 років з батьками або особами, що їх супроводжують;
люди зі значно більшою або меншою за середню масою тіла, значно вищі або нижчі за середній зріст.
Представники маломобільних груп населення часто відчувають складнощі через неналежну організацію громадського простору навколо. Саме тому цей простір має бути організований таким чином, щоб будь-яка людина відчувала: для неї створені комфортні умови. Наша спільна задача – врахувати потреби всіх груп населення для загального користування всіма суспільними благами.

Жестова мова — це мова, яку використовують люди з порушеннями слуху. Не варто її плутати з мовою жестів – це наша міміка, жестикуляція, сміх.

Дуже важливо, при спілкуванні з людиною, яка використовує жестову мову, і за наявності перекладача звертайтесь безпосередньо до людини, що говорить жестовою мовою, а не до перекладача.

Будь ласка, уникайте некоректних питань до людини, що користується жестовою мовою, не робіть акцент на її обмеженнях. Краще поставити питання так: «Як ти вивчив жестову мову?» або «Давно ти володієш жестовою мовою?». Такі запитання не образять людину, водночас дадуть їй можливість розповісти більше про себе.

Цікаво, що люди, які спілкуються жестовою мовою, мають свою культуру: жестові імена, театри тощо. Кожна країна має свою жестову мову, і взаєморозуміння залежить від індивідуальних навичок і бажання комунікувати. Існує також міжнародний жест — це не окрема мова, а набір жестів із різних мов, які є найбільш поширеними й зрозумілими. Ця база жестів була створена для подій на кшталт спортивних змагань чи зібрань Всесвітньої федерації глухих, де люди з порушенням слуху з різних країн можуть легко спілкуватися між собою.